«В ілюстрацію приходять за великим коханням»: Ірина Вале про роботу ілюстраторкою, власний стиль та пошук клієнтів
«В ілюстрацію приходять за великим коханням»: Ірина Вале про роботу ілюстраторкою, власний стиль та пошук клієнтів
Ірина Вале — українська ілюстраторка, яка називає свій стиль «криві, яскраві та смішні картинки». Вона малює обкладинки для книг, робить скетчі на весіллях та фестивалях, створює власні проекти та багато іншого. Роботи Ірини отримують престижні нагороди, їх визнають у всьому світі: цьогоріч ілюстрації художниці потрапили на Венеційській бієнале та в лонгліст конкурсу World Illustration Awards 2022.
Але до того ілюстраторці пропонували продавати сантехніку, вона рік працювала в кіоску, а свій поклик знайшла за допомогою книги. Ми поспілкувалися з Ірою і розпитали детальніше про її творчий шлях, власний стиль та способи пошуку клієнтів.
Мені подобалося фарбувати табуретки, тому пішла на дизайнера інтер'єрів
У 15 років я захотіла піти вчитися до коледжу. Тато купив мені «Довідник навчальних закладів Києва», там було багато різних спеціальностей: я обрала ювеліра-модельєра. На першому занятті мені видали величезну коробку з різними інструментами, типу напильників. Тож я вчилася обробляти матеріали: срібло, мельхіор, мідь.
Тільки перед вступом до університету я пішла вчитися малювати. Там за рік наздогнала всю програму, якій у художці навчають сім років. Спеціальність в університеті я обирала за принципом того, що мені подобається робити: фарбувати паркани, табуретки вдома, дуже любила передачу «Квартирне питання». Тому обрала спеціальність дизайнера інтер'єрів, але це виявилося взагалі не про фарбування огорожі.
Я правда любила те, що робила, але після випуску 14 року в країні почалася війна, і дизайн-студії не наймали співробітників. Я шукала посаду помічника дизайнера, але мені пропонували взагалі інші: наприклад, менеджер із продажу плитки чи сантехніки. Це все, що майоріло мені найближчі кілька років, і це було нецікаво.
Тому літо було важким: я зрозуміла, що не маю ні професії, ні можливостей. Після закінчення інституту потрібен був час, щоб усе переосмислити, і я не малювала рік. Натомість працювала рік в кіоску: продавала шоколадки, печиво, авіаквитки, сувеніри.
А потім почала проходити марафон «Шлях художника» від Джулії Кемерон. Це книга, що складається з різних щотижневих вправ, розрахована на три місяці. З основних завдань: ведення ранкових сторінок, тобто щоденника, і творчі побачення з собою раз на тиждень. Це коли робиш те, що тебе наповнює. У цій книзі були питання, що наводять на роздуми, і одне з них — це «Кому ви заздрите?». Я відповіла, що заздрю ілюстраторам. І зрозуміла ким хочу бути!
Намалювала 48 кривих сніжинок, щоб обрати найкривішу
Мій стиль в трьох словах: криві, смішні і яскраві картинки. Щоб знайти його, я просто багато малювала та зрозуміла, що мені подобається цей напрямок. Я не дуже люблю все пряме та симетричне. Іноді навпаки хочу свідомо з цим боротися. Ювеліром би я була жахливим. Але виявилося, те, що погано для ювеліра — добре для ілюстратора.
За допомогою малювання я намагаюся сказати, що можна все: немає жодних меж у нашому сприйнятті і кожен може бути тим, ким сам захоче. Одного разу у мене було дуже кумедне замовлення. Треба було намалювати одну сніжинку для магазину. І як референс надіслали дитячу криво склеєну аплікацію. Тож я намалювала їх 48, аби вибрати найкривішу.
Коли прийшла в магазин, побачила, що вона скрізь: на підлозі, на пачках кави, на величезних панелях. І це було круто.
Талант — це якісь суперздібності
Питання таланту завжди дуже специфічне. Слово «талант» ніби дає тобі тавро: якщо він є, то ти зобов'язаний малювати, а якщо ні — то все, ти ніколи не працюватимеш у цій сфері.
Тому я не думаю, що маю талант. Мені здається, це вже якісь суперздібності, які на старті дають більше переваги. Але в майбутньому формуються нові зв'язки в мозку, ти краще починаєш розуміти процес і працювати швидше. Це приходить із досвідом, а не талантом.
У мене на початку кар'єри нічого не виходило дуже довго. Не було такого, що я була завжди попереду. І лише коли сама на себе почала працювати, з'явилося відчуття, що я цінний фахівець.
Зараз я не переймаюся тим, чи приймають люди мою творчість. Мені іноді пишуть «Що за маячня!», але загалом я транслюю те, що хочу, і моя аудиторія досить лояльна до цього. Я формую навколо себе середовище тих людей, яких я хотіла б бачити своїми друзями.
Я раджу ілюстраторам-початківцям займатися саморекламою, не думати, що це щось низьке і негідне нас. Також більше приділяти увагу діловій етиці, тому що професія ілюстратора — це насамперед про спілкування з клієнтом. І, звичайно, бути проактивним, самому приймати рішення і стукати у всі двері, не чекати що хтось дасть купу грошей просто так.
Весь шлях життєвий — це самоосвіта
Якщо ти хочеш стати ілюстратором, знайди художників, чий стиль тобі подобається. Тоді подивись, де ці люди вчилися, якими техніками володіють. Потім дай собі час, щоби зрозуміти, ілюстрація — це твоє це чи ні. І якщо зрозумієш, що твоє, можна йти на навчання.
Я пройшла тримісячний курс з ілюстрації, який розвивав візуальне мислення, і він був дуже потужним. Мені подобається, що на курсах дають інформацію структуровано. Але я також за самоосвіту, і, думаю, весь шлях життєвий — це самоосвіта. В інтернеті купа всього, чому можна навчитися. Якщо говорити про офіційну освіту, то я бачу сенс у приватних ініціативах та школах. Державна освіта застаріла, як на мене, тож я не вважаю, що обов’язково треба йти до університету.
І важливо розуміти, що художник та ілюстратор — це дві різні професії. Ілюстратор малює на замовлення: у цьому плані є стабільність. Ти робиш якісно та тобі заплатять. А художник робить сам роботи та намагається їх продати потім. Це складніше, тому що ти робиш це для себе, сподіваючись, що хтось розділить твої цінності.
Клієнти приходять через мій блог
Я років 8 фіксую та публікую свої думки у блозі. Спочатку це було у ВК, після його закриття я почала публікуватися на Facebook та в Instagram. До останнього більш трепетно ставлюся, бо там можна і сторіз робити, і побутові штуки показувати. Але замовлення йдуть переважно через Facebook. Для ілюстраторів в Україні він краще працює.
Behance же для мене — майданчик для портфоліо, там зручно розміщувати свої роботи, але замовлення мені звідти жодного разу не приходили.
Ну і працює сарафанне радіо. Важливо скрізь розповідати про свою роботу, ділитися. І якісь зачіпки ставити, щоб люди розуміли чим ти займаєшся. Хтось у розмові другові скаже «мені потрібно щось таке, знаєш, скетчінг». І у другої людини має бути прямий зв'язок, що скетчінг — це Ірина Вале. І щоб ось ця зачіпка спрацювала, я скрізь розповідаю «Скетчінг — це я».
Я фрилансер і для мене фриланс — це як стиль життя. Я ніколи не працювала в офісі і не хочеться навіть пробувати, якщо чесно. Мені комфортний мій спосіб життя: у мене багато вільного часу і я це дуже ціную.
Ілюстрацією можна добре заробляти, але все ж це не найбільш фінансова сфера. В ілюстрацію приходять за великим коханням.
Ломать и строить: четвертая стена в искусстве
Понятие четвертой стены в искусстве, работа с ней и ее влияние на зрителя